Хаджирадєва Світлана Костянтинівна

Український вчений у галузі державного управління, міжнародний експерт з професійного навчання публічних службовців, коуч-тренер, медіатор. Доктор наук з державного управління, професор, дійсний член Академії наук публічного управління, почесний професор Ізмаїльського державного гуманітарного університету. Член науково-методичної ради МОН України (комісія за спеціальністю 281 «Публічне управління та адміністрування», 3-х спеціалізованих вчених рад із захисту дисертацій за спеціальністю «Державне управління» та низки редколегій вітчизняних і міжнародних фахових видань з публічного управління та адміністрування.
Світлана Хаджирадєва зробила вагомий внесок у розвиток теорії та методології публічного управління та публічної служби. Під її науковим консультуванням та керівництвом захищено 3 докторські та 11 кандидатських дисертацій.
Трудовий шлях С. К. Хаджирадєвої розпочався в Ізмаїльському державному педагогічному інституті у 1992 році на посаді викладача кафедри педагогіки і психології. Нині має великий досвід керівної роботи, зокрема на посадах: завідувача кафедри андрагогіки Одеського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України (2001—2003 рр.); завідувача кафедри управління освітніми закладами та державної служби, декана факультету післядипломної освіти та роботи з іноземними громадянами Південноукраїнського національного педагогічного університету ім. К. Д. Ушинського (2006—2013 рр.); начальник навчально-наукового відділу Інституту державної служби та місцевого самоврядування Національної академії державного управління при Президентові України (2013—2014 рр.), з 2016 року — завідувач кафедри публічного управління та публічної служби.
Підвищувала кваліфікацію та проходила стажування за напрямом дисциплін, що викладає, в Північно-Лондонському університет (Велика Британія, 2001), Університеті «ТУРАН» (Республіка Казахстан, 2012, 2013), Карлсруйському технічному університеті (Німеччина, 2013, 2015), Королівському технічному університеті (Швеція, 2014), Університеті Аліканте (Іспанії, 2015), Інституті психології Гамбурзького університету (Німеччина, 2016), Університеті Миколаса Роміреса (Литва, 2019) та інш.