18 квітня у світі відзначається Міжнародний день пам’яток і визначних місць, а в Україні – День пам’яток історії та культури. Його метою 1є нагадування суспільству про різноманіття культурної спадщини, створеної зусиллям багатьох народів за всю історію людства, її вразливість та необхідність збереження для майбутніх поколінь. Рішення про святкування цієї дати було прийнято в липні 1983 р. Асамблеєю Міжнародної ради з питань охорони пам’ятників і визначних місць, створеної при ЮНЕСКО. Діяльність даної організації присвячена збереженню культурно-історичних місць у всьому світі. У всіх куточках України існує багато цікавих пам’яток історії та культури. Варто лише згадати вишукану архітектуру Одеси. Прикладом є Державний університет інтелектуальних технологій і зв’язку. Наш ЗВО – справжнє історичне місце Одеси. Будівля ДУІТЗ є пам’яткою архітектури. Вона прибавлює величною красою не тільки студентів і викладачів, а й звичайних містян та туристів. Історія створення нашого вишу розпочинається ще з 1900 року, коли в Одесі відкрилися вищі курси телеграфних механіків. У липні 1920 року курси скасували, а в тій самій будівлі було організовано Одеський електротехнікум зв’язку, який став у 1923 році Одеським вищим електротехнікумом сильних струмів імені Г.Ф. Гринька. Пізніше, у 1930 році, на базі електротехнічного факультету ОПІ було створено Одеський інститут інженерів зв’язку (ОІІС). На місці, де зараз розташований Державний університет інтелектуальних технологій і зв’язку, практично з моменту заснування Одеси були різні навчальні заклади. Коли в 1824 році Німецька площа (зараз обмежена вулицями Ковальською й Новосельського та провулками Топольського і Лютеранським) почала забудовуватися, крім кірхи, було створено палац реального училища Святого Павла, в якому навчалося багато відомих особистостей. Під час Другої світової війни будинок училища було зруйновано, а на його місці звели головний корпус теперішнього Державного університету інтелектуальних технологій і зв’язку. Нагадаємо, що Університет було створено у 2020 році шляхом об’єднання Одеської національної академії зв’язку імені О. С. Попова (ОНАЗ) з Одескою державною академією технічного регулювання та якості (ОДАТРЯ). У повоєнні часи лабораторні корпуси (на той час ще інституту) були зруйновані та відновленню не підлягали. Влітку 1944 року ухвалили рішення про відновлення діяльності Одеського електротехнічного інституту інженерів зв’язку. Тоді студенти вишу разом із викладачами почали самостійно відбудовувати свій навчальний заклад. Організаційні заходи з виготовлення навчальних меблів та лабораторних стендів дозволили вже у жовтні 1944 року провести перший після звільнення Одеси прийом до інституту 60 студентів. Оскільки напівзруйнована будівля студентського гуртожитку на Манежній вулиці була тимчасово надана викладачам, студенти мали жити та навчатися в інститутських аудиторіях, поступово відбудовуючи будівлю. У такий спосіб архітектурну споруду головного корпусу нашого університету було повністю відбудовано після війни, у 1953 році, завдяки спільним зусиллям викладачів та студентів. Будівля головного корпусу ДУІТЗ виповнена у стилі сталінського ампіру на основі ренесансу й класицизму завдяки архітектору І. Брейбуту. Вона має статус визначної пам’ятки історії й архітектури місцевого значення. Фасад та інтер’єри цієї споруди чудово оздоблені та вражають своєю витонченістю. Будівля університету – триповерхова. Єдиний виняток – головна аудиторія, що розташована над холом 3-го поверху. Лави для слухачів у ній розташовані амфітеатром. Цікавим є факт, що в Одесі є тільки 3 виші із такими аудиторіями.